За дев'ять століть історії в околицях Анкари і самому місті накопичилася достатня кількість безцінних артефактів, які представлені в чудовій колекції експонатів Етнографічного музею. Будівля музею легко дізнатися по стінах, обробленим білим мармуром, і статуї біля входу, котра зображує сидить верхи на коні Ататюрка, як в народі називають засновника Турецької республіки Мустафу Кемаля. В етнографічному музеї Анкари зібрані колекції, що характеризують культуру і побут населення: мусульманські килими, національний одяг, різноманітні тканини, народні музичні інструменти, текстильні і фаянсові вироби. Тут навіть сама будівля музею вважається окремим і дуже цінним експонатом.

Будова знаходиться на пагорбі Намазга, на території мусульманського кладовища. З метою відкриття музею цей пагорб був подарований, на підставі декрету Кабінету міністрів Туреччини, Міністерство національної освіти, в листопаді 1925 року.

Етнографічний музей був побудований за проектом архітектора А. Х. Коюноглу, який є одним з найвідоміших архітекторів раннього республіканського періоду. Для збору і покупки артефактів в музей, в Стамбулі була створена спеціальна комісія, яку очолили професор Селал Эсада в 1924 році і керівник Музеїв Стамбула Халіл Этхемом в 1925 році. Підбір експонатів був завершений лише в 1927 році, тоді їх було вже більше тисячі. В цьому ж році був призначений і директор музею. Але урочисте відкриття Музею Етнографії відбулося тільки 18 липня 1930 року, з нагоди приїзду афганського короля. За два роки до цього музей відвідав голова Турецької республіки Мустафа Кемаль.

У листопаді 1938 року внутрішній двір Етнографічного музею перетворився під тимчасовий мавзолей турецького реформатора, тіло якого знаходилося тут аж до 1953 року, коли було завершено будівництво Мавзолею Ататюрка. В даний час в цій частині музею зберігається плита з білого мармуру, на якій вказана дата смерті батька турків і період, коли його тіло перебувало в музеї. Етнографічний музей служив мавзолеєм протягом 15 років. Сюди наносили візити офіційні делегації різних країн. За цей час його відвідували президенти, посли, іноземні делегації, а також і звичайні громадяни. У період між 1953 і 1956 в будинку були проведені ремонтні та реставраційні роботи, здійснювалася підготовка музейної колекції до Міжнародної тижня музеїв, яка відбулась з 6 по 14 листопада 1956.

Будівля має прямокутну форму, а його дах прикрашена одним куполом. Кам'яні стіни музею вкриті грубим піщаником і мармуром, а облицювальний фронтон має різьблені прикраси. До музею примикає сходи з двадцяти восьми сходинок. Вхід в будинок складається з трьох частин, розділених чотирма колонами з арками. Головний вхід веде в зал під куполом і внутрішній дворик, прикрашений колонадою.

Спочатку в центрі внутрішнього двору існував мармуровий басейн, і дах будівлі була відкритою. Однак після використання музею в якості тимчасового мавзолею Ататюрка, дах була перекрита і басейн довелося перемістити в сад. Великий і малий зали будівлі симетричне оточують внутрішній двір. Двоповерховий адміністративний комплекс знаходиться поряд з музеєм.

На прохання Міністерства народної освіти в 1927 році, італійський художник зробив бронзову статую Мустафи Кемаля, яка тепер стоїть перед музеєм. Експозиція етнографічного музею представляє собою зібрання прикладів турецького мистецтва починаючи з сельджукського періоду до сучасності.

Праворуч від входу в музей розташований зал, присвячений анатолийским весільних церемоній, тут виставлені весільні сукні з різних міст Анатолії та різноманітні весільні атрибути. У наступному залі можна познайомитися із зразками й методами знаменитої турецької вишивки. Далі розташований відділ, який знайомить відвідувачів Етнографічного музею з ремеслом ручного плетіння турецьких килимів і килимових виробів. Відвідавши наступний зал можна познайомитися з анатолійської культурою приготування кави. У музеї є також відділ присвячений урочистій церемонії обрізання.

Зліва від входу розташована секція плиткових і скляних виробів Туреччини, посуду з фаянсу та кераміки. Далі зал, експонати якого були пожертвувані Бесим Аталаем. Інші відділи знайомлять відвідувачів з мистецтвом Османської каліграфії, кращими дерев'яними артефактами часів сельджуків і періоду княжого правління.