Пам'ятник найбільш знаменитому українському поетові Тарасу Шевченку розташовується навпроти не менш відомого червоного корпусу університету, що носить нині ім'я поета.

Ідея встановлення пам'ятника з'явилася ще на початку ХХ століття, але в міській скарбниці не знайшлося на нього коштів, тому довелося звернутися до громадськості за допомогою. На збір коштів знадобилося близько п'яти років, і тільки потім було видано розпорядження про встановлення пам'ятника. Вже на стадії підготовки проекту пам'ятника виникло чимало суперечок. Наприклад, місцеве керівництво не схвалив ідею розміщення пам'ятника на Михайлівській площі, йому більше імпонувала ідея встановлення тут пам'ятника княгині Ользі (так потім і зробили). Було вивчено масу варіантів і, нарешті, зупинилися на майданчику біля Петровської алеї, але тут виникла нова проблема – можливість зсувів, боротьба з якими значно збільшувала витрати на установку пам'ятника. Неоднозначним виявився конкурс на кращий проект пам'ятника – їх довелося провести кілька, але переможець так і не був названий, і це при тому, що в ньому брали участь скульптори з світовим ім'ям, наприклад, француз Роден або італієць Шиоритино.

Так справа затягнулася до початку Першої світової війни, коли всім було вже не до пам'ятника. Тільки у 1919 році на Михайлівській площі, на постаменті, який залишився про знесеного пам'ятника княгині Ользі, з'явився скромний бюст поета. Повноцінний же бронзовий пам'ятник Тарасові Шевченку роботи скульптора Манізера, з'явився в Києві лише у березні 1939 року, коли святкували 125-річчя з дня народження Кобзаря. Хоча поет в цьому випадку не дивиться на свій улюблений Дніпро, який він неодноразово оспівував у віршах, а на університет, який тепер носить його ім'я, а не ім'я святого князя Володимира Великого, як колись.