Колишній монастир бенедиктинок у місті Несвіжі був побудований в 1593 – 1596 роках. Проект для монастиря склав відомий італійський архітектор Ян Марія Бернардоні. Монастир був освячений в 1597 році єпископом самогитским Мельхіором Гедройцем.

Монастирю протегувала і стежила за його будівництвом дружина князя Радзивілла Сирітки – Ельжбета Євфимія. Разом з монастирем будувався католицький храм Святої Євфімії – покровительки княжни. В усипальниці цього костелу і упокоївся прах Ельжбети Євфімії і двох її дочок Катерини та Христини.

Монастир був побудований на піднесеному місці, звідки проглядалися всі підходи до міста Несвіж. Він входив до складу оборонних споруд на випадок нападу ворога.

У 1866 році монастир був скасований царськими властями, у зв'язку з посиленням заходів проти Католицької Церкви на території Царства Польського, що увійшов до складу Російської Імперії після розділу Речі Посполитої. Після переходу Несвіжа під польську юрисдикцію в 1920 році монастир знову відкрили. Він діяв аж до 1945 року, коли фашистські війська були вигнані з міста. Радянські чиновники негайно закрили монастир, а черниць вигнали.

В стінах колишнього монастиря бенедиктинок розмістилося педагогічне училище імені Якуба Коласа. При училищі є свій гуртожиток. В основному, його населяють дівчини.

Існує легенда про Чорну Монашке, замученої коли-то в монастирі, чи гестапо, чи НКВД, методи роботи яких були однакові. Вона все ходить по коридорах і брязкає ключами. Може штовхнути або вщипнути кого-небудь.