Острів Елліс – клаптик землі в гирлі Гудзона, особлива точка в американській історії: мільйони очей з надією дивилися звідси на факел в руці статуї Свободи. Більше шести десятиліть поспіль острів був найбільшим в США пунктом прийому іммігрантів.

Колись тут лежала устрична мілину, на якій страчували піратів. Під час війни за незалежність острівець купив торговець Семюел Елліс і відкрив тут таверну. Так біля острова з'явилося ім'я. У 1808 році штат Нью-Йорк купив Елліс-Айленд і перепродав його федеральному уряду – воно збудувало тут казарми і батарею, якої так і не довелося захищати місто. Протягом вісімдесяти років тут знаходилося військове зміцнення Форт-Гібсон.

Трохи пізніше в Новий Світ хлинули хвилі імміграції. З 1836 по 1914 рік у США вирушили шукати нового життя більше 30 мільйонів європейців. Їх не зупиняли ні безгрошів'я, ні умови рейсу через Атлантику: море помирав кожен сьомий. Спочатку вижили ступали на землю Манхеттена, але в 1892 році уряд відкрив імміграційний центр на острові Елліс. Першою через нього пройшла тринадцятирічна ірландка Енні Мур: керівник центру полковник Джон Вебер подарував їй золоті десять доларів.

Перша будівля центру не збереглося, згоріло в 1897 році. Нове звели з червоної цегли за проектом архітекторів Едварда Липпингтона Тілтона і Вільяма Боринга. Тут були величезні зали з двоярусними ліжками, їдальня на тисячу місць, пральня, лікарня. Збільшили і сам острів, свезя сюди грунт, вийнятий при будівництві нью-йоркського метро. 17 квітня 1907 року центр поставив рекорд: у цей день через нього пройшли 11747 людина, і кожен з них провів тут всього три-п'ять годин.

Прибулі піднімалися сходами до зали реєстрації, лікарі спостерігали за ними зверху («шестисекундный медогляд»). На одяг крейдою ставили умовні знаки: кульгавий, захекався (це могло означати хворе серце або туберкульоз). Пропонували тест: зі шматочків дерева скласти кораблик. Не склав – слабоумен. У роки масової імміграції так відсівали до 20 відсотків прибулих. Відмовляли самотнім жінкам, але брали наречених. В 1907 році на пароплаві «Балтік» прибули більше тисячі наречених – заздалегідь списалися з готовими одружитися американськими чоловіками. Багато повінчалися прямо на острові.

Центр працював до 1954 року, через нього пройшли понад дванадцять мільйонів іммігрантів. Зараз тут знаходиться Музей імміграції – єдиний туристичний об'єкт острова. Елліс надзвичайно популярний у американців: через ці ворота пройшли предки ста мільйонів нинішніх громадян країни. Для американців це священна земля.

Серцевина колекції музею – старовинні фотографії з історіями цілих сімей. Відвідувачі вивчають зберігаються тут сотні корабельних журналів: раптом знайдеться прізвище прадіда. «Острів надії і сліз» – так називають Елліс-Айленд. Надії – бо дванадцять мільйонів пілігримів ступили на землю нової батьківщини. Сліз – бо 3500 іммігрантів померли в тутешній лікарні. 1400 з них – діти, які так і не знайшли країну обітовану.

Зараз музей тимчасово закрито на капітальний ремонт після урагану «Сенді», не урятуванні маленький острівець в 2012 році.