Однією з найбільш іменитих псковських дворянських прізвищ є прізвище – Валуєви. Рід Валуєвих має литовське походження. Один з Валуєвих - Іван Семенович у 17 столітті був володарем земель в Великолукському повіті, а в середині 18 століття, онук Івана Семеновича (Степан Миронович) прикупив угіддя в Островського і Псковському повітах, тим самим розширивши свої володіння. Вийшовши у відставку в званні генерал-майора, Степан Миронович Валуєв, оселився в селі Жеребцово і заходився енергійно налагоджувати своє господарство. Побудований в 1764 році, цегляний будинок-палац, який нараховує два поверхи, зберігся до наших днів. Завдяки своїй шикарній архітектурній обробці викликав велику кількість чуток. Існує думка, що будував цей палац сам Растреллі, що втім, документально не підтверджено.

Будинок Валуєвих по праву вважався кращим у найближчих околицях Острова і багаторазово служив місцем зупинки на нічліг високопоставлених осіб, що здійснюють подорож по Росії і Європі. У 1780 році в садибі Валуєвих кілька днів гостювала Катерина II, пізніше в 1840 тут зупинявся Микола I. Є думка, що тут бував А. С. Пушкін. За чутками, ні одна кімната в будинку не мала повторення у своєму вбранні. На жаль, від колишньої розкоші мало що залишилося: розламані помпезні портики, пропали урочисті сходи, ліпні і скульптурні деталі залишилися лише на одному торцевому фасаді.

Власники не стали зводити у власному маєтку храм, а в 1767 році влаштували і освятили домову церкву Богоявлення в будинку. Церква займала лише одну кімнату невеликих розмірів, висота кімнати сягала семи метрів, що давало можливість налагодити хори для півчих. Шість полотен художника Друльера, уродженця Франції, прикрасили іконостас. Валуєви, нерідко приймали у себе іменитих гостей і царських осіб, не економили кошти на внутрішнє оздоблення палацу: тут можна було побачити китайську мозаїку, дзеркала, кахельні печі, розпису з розгорнутими стрічками й ширяючими амурами, позолочену ліпнину. Усі твори – і художні, і різьблені були виконані майстрами, спеціально виписаними з Петербурга.

Антураж також відповідав статусу власників: парк являв собою справжній витвір ландшафтного мистецтва, з обов'язковими елементами планування, а також декоративними атрибутами. Його витонченим компонентом був невеликих розмірів ставок, дно ставу було вистелено кахлями, внаслідок чого його вода вражала кришталевою прозорістю. Цікава й незвичайна деталь парковій середовища - «живі» сонячні години, були утворені з дванадцяти ялин, посаджених по колу. Роль «годинникової стрілки» виконувало дерево, розташоване в центрі.

У 1865 р. садиба у спадок перейшла до колезькому секретарю Олексію Валуєву, який вніс у вигляд будинку свої корективи. Будівля зазнала перебудови: до головного фасаду, який звернений до річки Великої, був прибудований портик з балконом і що спускалася до річки сходами. Сходи прикрашали кам'яні скульптури сфінксів.

Однак абсолютного розквіту маєток досягло при Олександрі Алексеевиче і Марії Іванівні - його дружині. Безбідно і благополучно протікала в маєтку життя до початку п'ятдесятих років дев'ятнадцятого століття. У 1856 році було накладено арешт на все майно Валуєва «за марнотратне і безладне управління маєтками» - це було початком краху. Росли борги, коштів не вистачало на найнеобхідніше, маєток став швидко занепадати.

В кінці дев'ятнадцятого століття маєток викупив С. М. Неклюдов, по тим часам великий землевласник. Після революції 1917 по 1968 тут розміщувався сирітський притулок, в наш же час у садибі розташовується професійно-технічне училище.