«Поле Полтавської битви» - державний історико-культурний заповідник, найбільший культурний науково-методичний центр, присвячений Полтавській битві, а також історії країн, які брали участь у Північній війні.

Один із найперших стаціонарних музеїв Полтави - музей історії Полтавської битви було відкрито у червні 1909 р. на честь 200-річного ювілею баталії завдяки ініціативи видатного краєзнавця В. Павловського. У 1981 році музей і комплекс пам'ятників, пов'язаних з Полтавською битвою, увійшли в Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», площа якого складає 771, 5 га. На території розташовані 4 давні поселення та понад 30 курганів скіфських часів. Крім Полтавської битви на полі проходила битва полтавського полковника М. Пушкаря з гетьманськими загонами В. Виговського, а в 1399 р. - литовського князя Вітовта з ордами татарських ханів Темір-Кутлуя та Едигея.

В сучасних залах музею розташовуються унікальні експонати кінця XVII ст. і часів Північної війни (1700-1721): медалі, гравюри, портрети українських гетьманів, колекція вогнепальної і холодної зброї, карти, рідкісні книги, особисті речі царя Петра і та інші історичні експонати часів війни. У найбільшому музейному залі розміщується велична діорама, на якій зображені останні хвилини Полтавської битви.

До складу заповідника «Поле Полтавської битви» входять наступні пам'ятки культури: Сампсоніївська церква (1856-1907), десять гранітних обелісків на місці редутів (1939), пам'ятник Петру і (1915), музей історії Полтавської битви (1909), братська могила російських солдатів (1894), пам'ятник Слави (1811), пам'ятник на місці відпочинку Петра I (1849), Пам'ятник козакам (1994) та інші пам'ятки.

«Поле Полтавської битви» є єдиним історико-культурним заповідником України, який увійшов до Міжнародної асоціації військово-історичних музеїв світу, що діють під егідою ЮНЕСКО.