В цьому театрі немає ні завіси, ні сцени (в традиційному розумінні). Навколо залу, невеликого за розміром, стоять лавки, на які сідають глядачі, самі вибирають собі місця. Хід вистави розгортається для вас у повному обсязі, на яке б місце ви не вибрали. І якщо вам сподобається і захочеться прийти ще і ще, ви маєте право вибрати інше місце і подивитися на дійство з іншого ракурсу, як би побачити події з іншої точки зору. Більш того, розстановка зорових місць змінюється в залежності від вистави, таким чином, змінюється простір сцени, кожен раз, ще більш оживляючи постановку. Дія розгортається в безпосередній близькості від глядачів, що спостерігають всі тонкощі відбувається.

Такі постановки ризиковані і важкі для акторів і постановників, адже в цій обстановці не можна допустити навіть незначну фальш. І її немає в Будинку. Саме ДОМом – у поданні Ст. А. Малищицкого – є театр. Це Будинок для глядачів, які прийшли на виставу, і для зайнятих у театрі акторів. І світло в залі гаситься, створюючи теплу, домашню обстановку, в який простіше вести розмову-сповідь про те, що хвилює уми, серця і душі. Хвилює співрозмовників, громадян великої країни одне і те ж. І в основі репертуару театру переважають вистави, в яких тема Росії задає основний тон.

Театральний репертуар, в основному, становить класика драматургії – Вампілов, Чехів, Островський, Пушкін. Є в репертуарі та дитячий спектакль – «Карлсон знову прилетів», а також виставу за мотивами творчості Ф. М. Достоєвського «Мрійник, або Чорні комедії білих ночей».

Події, які розгортаються перед глядачем, захоплюють його, відсутність декорацій на сцені дозволяє розгулятися уяві. Талант акторів створює, наприклад, атмосферу казкової Русі, використовуючи невелику кількість атрибутів, які можуть непередбачувано бути обіграні і трансформовані. Так, з столу може вийти вікно, мікроскоп – з пластмасовою воронки, ящики перетворитися в рентгенапарат, музейну експозицію або столики в кафе, і навіть звичайна мотузка може стати вервечкою крокуючих геть щурів. В ряду цих трансформацій, безумовно, є елементи комедії і гротеску, але в основній масі – їх серйозне і логічне дію.

Аскетизм у декораціях йде не від бідності, а від оригінального художнього задуму режисера. На сцені ми бачимо або повну умовність, допомагає побачити сенс, або абсолютно реальні об'єкти (такі, як колоди в «Капітанської дочці»).

Театр вірний традиціям, не змінюючи свого стилю в протягом вже майже 40 років, будучи на зорі свого становлення, в 1969 році, піонером в подібній організації простору сцени. Ленінградські глядачі охрестили театр, швидко став знаменитим, «малої Таганкой», порівнюючи його з московської «Таганкой». У 1980-му році театр став Молодіжним театром на Фонтанці, працює і по теперішній час в Ізмайловському саду.

Слід згадати про часи, в які починав працювати новаторський театр. Саме новаторство було чуже не тільки академізму радянського театру з його удаваним спокоєм, але і політичного встою того періоду. Театр представляв небезпеку тим, що змушував людей задуматися про вічні цінності та ідеали, про прості істини. І в 1983 році Малыщицкий позбувся посади художнього керівника. Але режисер не зламався, і через чотири роки вирішив почати все знову, відкрив р. Пушкін театр «Студія-87», а в 1990 році – на вул. Велика Стаєнна – театр, який носить назву «Юпітер», згодом перейменований у Театр Володимира Малыщицкого. Ще трохи пізніше театр змінив адресу, переїхавши на вул. Повстання, будинок 41. Зараз, театр Малыщицкого носить назву Камерного.

Робота акторів відрізняється від роботи в традиційних театрах. Тут актори виступають і в ролі декораторів, і костюмерів, і адміністраторів, і білетерів, і, навіть, прибиральників. У театрі, мабуть, немає жодної людини, не несе додаткове навантаження. Крім того, в театрі досить жорсткий режим репетицій. Але актори не біжать з театру. Напевно, тому, що кожен готовий все зробити для партнера. І це поняття – партнер – святе для всіх в театрі Володимира Опанасовича.