Кінець другого тисячоліття до нашої ери примітний тим, що греки, стурбовані пошуками нового життєвого простору, почали потихеньку займати територію Малої Азії. Цим часом датується поява міста Галікарнас, перейменованого потім в Бодрум.

В 546 р. до н.е. ця територія була захоплена перським царем Киром II. Величезні межі Перської держави були структурно розділені на невеликі, за сучасною термінологією, автономні області, мають своїх правителів, які підпорядковувалися перського царя. Їм була надана повна свобода дій за принципом «Все, що не заборонено – дозволено». Ці області називалися, як «сатрапия», а цар – намісник – «сатрап».

Сатрапия, розташована на південно-заході Малої Азії, отримала назву Карія. Її столиця – Мілас – була розташована на північний схід від Галікарнасу в горах. Але сатрап Гектамон, що правив тут близько 400г. до н. е., вирішив перенести столицю саме в Галікарнас. Причиною цього стало її зручне місце розташування. Після офіційного перенесення столиці з Міласа в Галікарнас, Гектамоном було розпочато бурхливе будівництво, метою якого було перетворити Галікарнас в царську резиденцію. А в 377 році до н. е. він помер, так і не доживши до переїзду в нову столицю. Після його смерті трон зайняв син сатрапа Гектамона Мавсол. Він з не меншою енергією взявся за продовження справи, розпочатої його батьком. Тоді ж, крім усього іншого, ним було прийнято рішення про будівництво мавзолею – монументального надгробки, назва і величний вигляд якого були б вічним нагадуванням нащадкам, як його імені, так і про славних ділах його.

Будучи пристрасним шанувальником грецької культури і мистецтва, він оголосив про відкриття спеціального конкурсу, для участі в якому були запрошені грецькі майстри в галузі будівництва. Практично всі відомі грецькі зодчі взяли в ньому участь, а переможцями стали Піфей і Сатир.

Незвичайна конструкція мавзолею, який став п'ятим чудом світу, була прикрашена фризами і барельєфами з зображеннями міфічних персонажів, а в мармурових фігур були втілені кращі античні традиції. Однак, як і у випадку з його батьком, плодом своїх зусиль Мавсолу не судилося насолодитися: 353 році до н. е.., коли він помер, мавзолей ще не був закінчений. Продовжила будівництво споруди його дружина Полин, але і вона померла незабаром, не доживши до його закінчення. А закінчили зведення мавзолею архітектори, які брали участь у його будівництві.

Як кажуть, він був побудований на століття. Так, гробниця Мавсола вціліла під час облоги і взяття міста Олександром Македонським в 334 році до н. е. він вийшов Неушкодженим і після інших воєн. Але, «ніщо не вічне під місяцем», і в результаті землетрусу, що стався в XII столітті велика частина будівлі була зруйнована, після чого його розібрали дощенту, а на його місці почали зводити житлові будинки.

У 1857 році 12 будинків були викуплені, після чого англійськими археологами з-під уламків були вилучені залишки того, що колись гордо називалося Мавзолей. Ці знахідки зберігаються в даний час в Лондоні в Британському музеї. Нині від Мавзолею зберігся тільки фундамент і зелений камінь, що закривав коли вхід.