Картезіанський монастир в Березі – єдиний монастир картезианцев, що знаходиться на території колишнього СРСР. Орден картезианцев (картузіанцев) був заснований у Франції в 1084 році. Це був один з найбільш войовничих і аскетичних орденів середньовічної Європи. Картезіанці зневажали розкіш, але поважали знання і науку, допомагали бідним і хворим, а також знали толк в оборонних спорудах. Їхні монастирі були чудовими фортецями.

У 1646 році сина уславленого канцлера Великого князівства Литовського Лева Сапєги Казимиру Леву написали лист ченці-картезіанці, що проживали біля Гданська, в якому розповіли про свій орден і попросили дозволу влаштуватися в його володіннях. Казимир Лев Сапега не поступався батькові у своєму християнському завзятті, він продовжив батьківську справу і став засновником, будівельником, піклувальником багатьох католицьких монастирів. Йому сподобалась ідея заснувати Картезіанський монастир. Випросивши дозволу єпископа Андрія Гемблицкого, він запросив ченців в одне зі своїх володінь в селищі Береза.

Для будівництва монастиря був запрошений італійський архітектор Жан Батіста Гислени, під керівництвом якого в 1648-1689 роках було споруджено монастир, якому судилося стати доленосним в історії держав.

Монастир розташовувався всередині неприступних стін і включав братські житлові корпуси ченців, храм, бібліотеку, трапезну, лікарню, аптеку, господарські будівлі, а також сад та водоймище. Це був справжній укріплене місто, здатний витримати саму виснажливу облогу. Після закінчення будівництва монастиря, місто отримав подвійне назва Береза-Картузька.

У 1706 році В монастирі картезианцев відбулася зустріч двох монархів: російського царя Петра I і польського короля Августа II, яка мала доленосні наслідки для перебігу Північної війни.

Монастир багато разів піддавався нападам ворогів, іноді ворог був дуже сильний, щоб його могли стримати монастирські стіни. Кожен набіг супроводжувався розоренням монастиря, але він знову відбудовувався. Дуже монастир сильно постраждав від війни з Наполеоном у 1812 році. Після третього поділу Речі Посполитої, коли російські влади стали гнобити католиків почався занепад монастиря, а в 1831 році він був закритий. Частина будівель була передана військовим, частина – розібрано та продано на будівельний матеріал. У 1915 році залишилися будівлі монастиря і костел згоріли. До наших днів збереглися тільки руїни колись могутнього середньовічного монастиря-фортеці.