Національним театром республіки Карелія є державний театр драми в Петрозаводську. Це єдиний у Росії фінський театр, де вистави проходять на карельському, російською та фінською мовами. У цьому будинку в 1918 році знаходився штаб Червоної гвардії, потім - театр "Тріумф", а в 1965 році була проведена реконструкція будинку, що сильно змінило зовнішній вигляд театру. Після реконструкції 2003 року будинок придбав свій сучасний вигляд.

Перша національна театральна трупа почала працювати тут у березні 1921 року. Організаторами її стали фіни-емігранти з революційних рядів під керівництвом Віктора Ліндера – колишнього режисера і актора театрів Фінляндії. Театральний репертуар складали фінські твори дореволюційної драматургії. Чималих сил зажадала від артистів постановка п'єси «У переломні роки», яка відобразила справжню життя прикордонного села.

Для організації Карельського національного театру була обрана кандидатура в особі Рагнара Нюстрема – відомого театрального діяча і поета того часу. Першими акторами театру стали випускники Карельського факультету Художньої студії в місті Ленінграді. Завдання національного театру полягала в тому, щоб ознайомити населення з світової драматургією, представниками якої були: М. Гіркого «Вороги», Б Лавреньова «Розлом» і багато інших. Восени 1937 року театр припинив свою роботу під гаслами боротьби з буржуазним націоналізмом. Діяльність театру була відновлена в 1940 році після того, як була перетворена Карельська РСР в Карело-Фінську Радянську Соціалістичну республіку.

У повоєнні роки Фінський театр став провідним з усіх національних театрів колишнього СРСР, адже тільки в ньому почали використовувати спеціальні навушники для синхронного перекладу слів на російську мову. Як і раніше, найбільша частина постановок складалася з переведених радянських п'єс. П'єси А. Афіногенова, Ю. Смуула, А. Корнійчука ставилися на фінській мові. Починаючи з 1968 року до театральних постановок стали залучати фінських режисерів. З театром почали співпрацювати відомі режисери: Тімо Вентола, Кайса Корхонен, Харрі Лиуксиала, які ставили в більшості своїй фінські п'єси. У 1982 році театр отримав орден Дружби народів з приводу свого 50-річчя з моменту заснування.

Впродовж 1993 по 2003 рік головним театральним режисером був заслужений артист Литви і діяч мистецтв карельської республіки Леонід Владимиров. У 1997 році відкрилася студія Національного театру при Петрозаводської державної консерваторії. Художнім керівником студії був директор театру Арвід Зеланд, який пропрацював на цій посаді до 2004 року.

Що стосується останніх найбільш значних робіт національного театру, то можна зазначити: «Осінь і зима» за п'єсою Л. Нурена, «Граємо Стріндберга» за п'єсою Ф. Дюрренматта. Деякі актори, які брали участь у постановках, отримали республіканську премію «Онезьке маска» за виконання кращих ролей за період театрального сезону. Спектакль під назвою «Нискавуори», поставлений за п'єсою Х. Вуолійокі став володарем тієї ж премії лише за кращу режисуру Андрія Андрєєва.

24 червня 2003 року після восьмирічної реконструкції була відкрита Велика сцена театру, яка оснащувалася найсучаснішим звуко - і светооборудованием. Велика сцена відкрилась прем'єрою вистави «Нуммифарс» класичної комедії фінської драматургії «Шевці Нумми» Алексіса Ківі. У період з 2003 по 2004 роки в театрі з'явилися нові постановки: «Таємне побачення» режисера Олега Ніколаєнко, «Сахалінська дружина» режисера Ірини Зубжицький, «Тартюф» Андрія Андрєєва. Поставлена в 2003 році на Малій сцені театру постановка «Творіння світу. Пісні перша і друга» була визнана кращою виставою П'ятого Міжнародного фестивалю фінно-угорських театрів в Йошкар-Олі. Також постановка здобула перемогу в Міжнародному електронному театральному фестивалі під назвою «Велика свічка».