Ейфелева вежа – символ Парижа, її силует видно майже звідусіль. Кожен день сюди їдуть тисячі туристів. Але так було не завжди.

Сталева вежа на Марсовому полі – пам'ятник дерзань XIX століття. У другій половині сторіччя Франція, демонструючи своє технологічне лідерство, провела ряд всесвітніх виставок. До виставки 1889 року вирішили звести в центрі Парижа небачене, найвищу у світі споруду.

На конкурс було висунуто 107 проектів. Переміг представлений інженером Гюставом Ейфелем: витончена металева конструкція заввишки понад 300 метрів, вписана на землі в квадрат зі стороною 125 метрів. Справедливості заради треба сказати, що оригінальний дизайн вежі розробили інженери Моріс Кехлин і Еміль Нугье, Ейфель ж викупив їх патент. Однак його талант наклав на вигляд споруди незгладимий відбиток.

Будівництво тривало два роки, кількість робітників на будівництві ніколи не перевищувало двохсот п'ятдесяти. Заводи виготовили понад 18 тисяч кованих залізних деталей, на їх збірку пішло більше мільйона спеціальних заклепок. Під час будівництва загинув єдиний робочий – вирішив показати нареченій, як здорово він тримає рівновагу на висоті.

Сталева вежа вагою 7 тисяч тонн стала родзинкою Всесвітньої виставки 1889 року: в перший тиждень, поки ще не працювали ліфти, близько 30 тисяч людей піднялися на трехсотметровую висоту пішки. У ті дні тут було зареєстровано два мільйони відвідувачів. Однак по завершенні виставки інтерес до вежі впав, відродившись тільки після Другої світової.

Зведення сталевого монстра в центрі столиці викликало надзвичайно різку негативну реакцію французької інтелігенції. У 1887 році Олександр Дюма-син, Шарль Гуно, Саллі Прюдом – п'ятдесят творців, прославили Францію, – публічно виступили проти «марною і жахливої Ейфелевої вежі». Гі де Мопассан прозвав її «скелетом».

Але поступово стихли суперечки. Що стосується користі, то саме на Ейфелевій вежі в 1898 році почалися експерименти з бездротовим зв'язком. У роки Першої світової тут працював стратегічно важливий для Франції передавач, з 1920 року доступ на вежу отримали і цивільні радіостанції. П'ятьма роками пізніше звідси почалося експериментальне телемовлення. Зараз вежа – одна з найбільш великих антен Європи, доставляє сигнал 10 мільйонів осіб.

Неповторний силует Тур-Ейфель зображений на полотнах Руссо, Сіньяка, Марці, Утрілло, Шагала. У 1925 році якийсь шахрай, скориставшись повідомленнями в пресі про можливе знесення вежі, примудрився продати її довірливому покупцю «на запчастини». У 1944 році американський пілот-винищувач Вільям Оверстрит на своєму «мустангу» пролетів під сталевими склепіннями і збив нацистський «мессер». У 1996 році альпініст Ален Робер без будь-яких пристосувань піднявся на вершину сталевий гори.

Вежа стала романтичною легендою, до неї прагнуть закохані, з її оглядових майданчиків видно як на долоні некваплива Сіна, пишні палаци, що вирують життям квартали. І немає в Парижі більш паризького місця, ніж Ейфелева башта.