Свято-Вознесенський кафедральний собор знаходиться на південно-сході міста Мончегорськ, недалеко від гори Поазуайвенч. У далекі 1930-ті роки тут розташовувалося будівля управління комбінату «Североникель». У 1992 році, напередодні свята Святої Трійці, було урочисто закладено 5 освячених каменів: по кутах храму і під престолом. А в 1995 році місто Мончегорськ почув дзвін 9-ти дзвонів собору. Маса самого великого дзвону – 1200 кілограмів, а найменшого – 45 кілограмів.

Паралельно з установкою дзвонів художники, будівельники та іконописці працювали над внутрішнім оздобленням собору: виготовляли іконостас, малювали фрески. Стіни, підлога і колони покривали декоративним каменем. Внаслідок ретельної підбирання кольору гірських порід, кам'яний інтер'єр храму став шикарним і величним. Сходи, що ведуть до головного входу в церкву, облицьовані чорним габро.

На початку 1997 року у Свято-Вознесенському кафедральному соборі священнослужителями вперше було проведено богослужіння, і храм перетворився в діючий. А 7 липня 1997 собор освятив прибув в Мончегорськ Патріарх Всієї Русі Алексій II.

Свято-Вознесенський кафедральний собор – білосніжний, з золотими головами, спрямований вгору. Він схожий на богатиря, який ніби вийшов з гори, і, як у дзеркало, гордовито виглядає води місцевого озера Имандра, то розпливаючись по хвилях золотим блисків куполів, то завмираючи ясним білим силуетом у темній воді. Нинішній Мончегорськ, задуманий організаторами як «соцмісто», без собору вже не можна й уявити.

З 1996 року виконує обов'язки настоятеля отець Іоанн (Баюр Іван Васильович). Життєрадісний, енергійний, глава великої родини (5 дітей), він відразу викликав повагу і любов у прихожан. За величезний внесок у зміцнення громадянського суспільства та відродження морально-духовних традицій отець Іоанн був нагороджений медаллю ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня.

В даний час в храмі проходять вінчання, хрещення. Багато людей, в тому числі і з області, збирається на великі церковні свята. Літургія по таких днях часто проводиться архієпископом Мурманським і Мончегорским Симоном.

Перед святом Казанської ікони Божої Матері в 2007 році архієпископ Симон освятив малу церкву, яку парафіяни називають вівтарем. Він був побудований разом з головним собором, але в той час не вистачило грошей на внутрішню обробку. І тільки через 10 років, приділ постав перед городянами у всій красі: світосяйний, затишний, «домашній». Його використовують для малих служб. Названий приділ на честь Василя Блаженного-московського чудотворця. Але місцеві жителі знають, з чиєї ініціативи в місті з'явилася ця святиня, і давно називають його храмом Василя. Зачинателем будівництва Свято-Вознесенського кафедрального собору в непрості 1990-ті роки був Худяков Василь Михайлович – директор комбінату «Североникель». У ті важкі часи В країні затримували виплату зарплати, в місті нічого не будувалося, але церква була закладена. А зроблено це було для того, щоб повернути людям віру і надати опору в житті.

За минулий час мончегорский собор став ще красивішим. Його зовнішній вигляд змінився. Він був виконаний з червоного цегли, а зараз – він білий (покрили фарбою). Також була викладена тротуарна плитка на площадках сходів храму і на доріжці навколо нього. Була зведена огорожа навколо собору і зупинка для автобусів. Парафіянами і учнями недільної школи були створені клумби, посаджено квіти і безліч кущів бузку, шипшини та чорної смородини.

При храмі працює недільна школа. У ній навчаються діти, і дорослі. Випускники мають можливість вступати не тільки в державні вищі навчальні заклади, але й духовні училища і академію.