В 1 км від селища Холуй знаходиться Борковський Троїце-Миколаївський монастир. Він розташований на лівому узбережжі річки Теза.

Заснування монастиря відбулося в середині 1650-го року при грошовій підтримці князя І. Д. Пожарського, адже його батько – відомий герой періоду Смутного часу Дмитро Пожарський – наполягав на цьому у своєму передсмертному заповіті. Якщо судити за зберігся в письмовому вигляді переказами, Дмитро Пожарський вів своє військо для мети порятунку столиці від польських інтервентів, а також він прийняв обітницю на зведення монастиря, якщо зможе перемогти іноземних ворогів. Дану ним обіцянку полягала у зведенні монастиря в ім'я особливо шанованого російського святого Миколи Чудотворця на тому місці, де у свій час зупинилися його війська – поряд із селищем Холуй. Ікона саме цього святого була щедро пожертвувана в обитель.

У минулому на місці зведення Троїце-Миколаївської пустелі був непрохідний ліс, унаслідок чого монастир і отримав назву Борковського.

Пустинь знаходиться на заплаві, при цьому з північно-західної сторони її оточує лісосмуга. Зовнішній вигляд монастиря чудово поєднується з мальовничим природним пейзажем. Обитель з усіх сторін обнесена за допомогою досить високої кам'яної огорожі, на чотирьох кутах якої побудовані башточки, а з південно-східної боку височіє двоповерховий і збудований з каменю корпус; у внутрішній огорожі стоять дві невеликі церкви, а також дзвіниця, що відноситься до архітектури 17 століття. Безпосередньо в огорожі поміщаються два дерев'яних корпусу, виставлені на кам'яних фундаментах і призначені для братії та настоятелів; до основного входу веде стежка, майже повністю засаджена деревами.

Безпосередньо перед дорогою не так давно була побудована невелика дерев'яна капличка, в якій знаходиться свята ікона Миколи Чудотворця, а по правій стороні від основного входу стоїть збудований з дерева двоповерховий будинок готелю, призначеної для прочан; з боку півночі, поруч з огорожею, можна побачити старовинні дерева.

У пустель ведуть три входи, головний з яких знаходиться з східної сторони, другий з південної сторони, а третій – з боку півночі, при цьому він має вихід виключно для монастирських потреб. У внутрішньому оздобленні монастиря знаходиться невелике за розмірами кладовище; таке ж цвинтарі є і за межами обителі – з північної сторони.

Спочатку монастир був збудований з дерева. Огорожа також була дерев'яною. Досі точно немає відомостей про те, скільки саме людей було тоді при приході. У той час Троїце-Миколаївська пустель значилася як одна з штатних монастирів з повноправним повноваженням ігуменства. Після того, як помер засновник обителі, вона протягом тривалого часу перебувала без будь-якої підтримки, а потім прийшла в напівзруйнований стан. Пожежа пошкодила будівлі монастиря. І він був закритий у 1761 році.

У період правління імператриці Катерини II на щедро пожертвувані кошти преосвященного Мефодія Троїце-Миколаївська пустель значно зросла, що сталося при Юр'ївському і Суздальському єпископа Геннадія. Монастир відбудували заново. У цій справі особливо допомогли рідні племінники преосвященного Мефодія – селянин Степанов Абрам і священик Олексій Гаврилов. Саме ці люди змогли відбудувати ще дві церкви – спочатку теплу Казанську, а потім холодну, на сьогоднішній день іменовану Троїцьким храмом.

Дані храми освячувалися в різний час, що доводять храмозданные хрести. Спочатку була освячена церква в честь ікони Казанської Богоматері, а потім освятили і Троїцький храм. В даний час у будівлях монастиря розташовується дитячий будинок.